«Я звідси живим не вийду»: на Рівненщині мама на згадку про загиблого сина побудувала дитячий майданчик
На Рівненщині мама загиблого на фронті 35-річного бійця Івана Клюйка на похоронні гроші збудувала сучасний спортивний майданчик у рідному селі. Тепер тут відбуватимуться футбольні турніри на честь її сина.
Докладніше про це читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Пожертвувала гроші
Колишня вчителька із села Орв’яниця Дубровицького району Рівненської області Марія Пешко на 40-й день після загибелі свого сина на фронті вирішила, що гроші, які їй виплатить держава як компенсацію, витратить на будівництво спортивного майданчика.
«Бо діти – це майбутнє нашої України. Якими вони виростуть, такою і буде наша країна. У селі у дітей мало можливостей. Я дивилася, як вони приходять на старий майданчик, грають у волейбол через порвану сітку. А війна і зовсім відкинула нас на багато років назад. Тому я і вирішила, що в дітей у нашому селі має бути сучасний майданчик», – пояснює свій вчинок Марія Пешко.
Спортмайданчик справді нічим не поступається міським. Тут і сучасне покриття, є щити із кошиками для баскетболу, можна грати у волейбол, у футбол.
Будувати допомагав директор Дубровицького спортивного комплексу Андрій Гриневич. Матеріали купували по всій Україні. Гарні туї, що висаджені по периметру, дали у місцевому лісгоспі.
«Якщо треба було платити гривнями, то платила гривнями, треба було на рахунок – переказувала, потрібні були долари – знімала гроші та обмінювала. Ми грошей не шкодували», – розповідає мама загиблого бійця.
Сама Марія Павлівна в минулому вчителька, працювала в ліцеї, біля якого і з’явився сучасний майданчик. Вдалині від майданчика є цвинтар, де похований її син Іван. Мама впевнена, що Іван усе бачить, і йому це теж подобається.
Воював із 2014 року
Іван Клюйко народився та виріс у Орв’яниці. У школі навчався добре. Але його виховувала лише мама, на вчительську зарплату вона не потягла б навчання сина у виші. Тому він вступив до вищого професійного училища, отримав спеціальність автослюсаря, тракториста та маляра-штукатура.
Потім у 2008-му відслужив в армії. Це була 95-та аеромобільна бригада. Він підтримував зв’язок зі своїми товаришами по службі. І коли Росія напала на Україну у 2014 році, вирішив, що піде воювати.
«Він сказав: «Мамо, там мої хлопці, я не можу їх покинути». Підписав повістку та поїхав туди. До 95-ї бригади він тоді не потрапив, служив у 80-й у місті Щастя на Луганщині. Повернувся, поїхав до Польщі на заробітки, там познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вони разом працювали на заводі. А коли почався коронавірус, він приїхав додому», – згадує мама.
Оскільки особливої роботи під час епідемії не було, він знову вирішив підписати контракт. І 1 квітня 2021 року знову вирушив на Донбас, до Бахмута, служив у 24-й окремій механізованій бригаді ім. Короля Данила. Контракт закінчувався за рік, але почалося повномасштабне вторгнення Росії, і всі контрактники залишилися воювати.
Іван загинув на Великдень
У Марії Павлівни та Івана був договір – хай там як, але він мав подзвонити та повідомити про себе. Так і відбувалося, син майже щодня набирав маму та питав: «Як ти?» Мама казала, що все гаразд.
Війна після 24 лютого була не такою, як минулі вісім років. Артилерія, авіанальоти, обстріли – часом це схоже пекло. Але про це Іван мамі не розповідав, не хвилював її.
«Він тільки своєму другу зателефонував і сказав: «Мамі тільки не кажи, але я звідси живим не вийду, готуй дошки». Мабуть, він мав на увазі для труни», – зі сльозами розповідає Марія Пешко.
Загинув Іван Клюйко на Великдень, 24 квітня. Марія Павлівна каже, що напередодні мала погане передчуття. Не хотілося пекти паски, все валилося з рук. У неділю о 13 годині Івана не стало.
На відео, яке передали жінці, її син лежить на траві, вже неживий. Побратими розповіли, що вони були на нулі, на пункті спостереження. Снаряд прилетів у бліндаж. Загинули п’ятеро людей, ще п’ятьох було поранено.
Іван із бійцями мали доправити поранених до місця евакуації. Завдання вони виконали, але по дорозі назад потрапили під мінометний обстріл.
«Я бачила, що в нього перев’язана рука. А один уламок потрапив у голову під каскою. Мені передали її, там край каски пошкоджений. Якби уламок влучив трохи вище, то Іван залишився б живим. Хлопці не відразу зрозуміли, що з ним, тому що крові майже не було», – розповідає жінка.
У понеділок Марія Петрівна пішла до військкомату, просила дати її синові відпустку хоч на два дні, він казав, що втомився. Але там сказали, що нічого вдіяти не можуть. А вже у вівторок жінка щось робила біля хати, коли на подвір’я зайшли військові. Вона усе одразу зрозуміла.
Але вірити не хотіла, казала, що на відео не її син. Та й друзі казали, що такого не може бути, адже Іван Клюйко – досвідчений боєць. Але вже в середу родичі в Рівному впізнали Івана, того ж дня його й поховали.
Наразі Марія Пешко знову вирушила на роботу до Німеччини. Але вона знає, що вдома на неї чекає могила сина та спортивний майданчик. Вона збирається купити багато тренажерів і облаштувати поруч красивий парк. Щоб місцевим дітям було чим займатися.
