Йому відірвало ногу, лікарі рятують руку, а він мріє про картоплю на салі: історія незламності українського бійця
45-річний Андрій був волонтером у розбитому Харкові, а від літа – на фронті на Донеччині.
У Дніпрі рятують військового, який втратив ногу під час мінометного обстрілу, нині медики рятують його руку, що дуже постраждала під час ворожої атаки. Боєць не втрачає оптимізму, йдеться в ТСН.
Втратив праву ногу, ліва – переламана, а праву руку рятують лікарі. Сорокап’ятирічний Андрій оговтується після тяжкого поранення.
Він п’ять років працював водієм у Харкові. Коли втратив роботу після повномасштабного вторгнення, батько двох дітей став волонтером у розбомбленому рідному місті, возив їжу та ліки військовим та цивільним жителям. Каже, що просився до війська, та взяли лише в серпні. Він боронив позиції на Донеччині, коли стався черговий мінометний обстріл.
“Така сіра доба. Приїхала до нас машинка наша і привезла їжу, газовий балон, БК. Ми забрали їжу, як чую – свистить. Чую, точно моя. То тільки встиг кинути все і трошки присісти. Чую, що прямо на мене летить. І хоч падай, хоч не падай – вже було без варіантів. Я стояв, одна нога була підломана, крутилася, а ця взагалі трималася на чомусь”, – розповідає про пережите боєць.
Його скривавленого та ще двох поранених побратимів вивезли з-під обстрілу. Численні операції позаду, попереду ще не одна. Медики кажуть, роблять усе можливе, аби врятувати бійців, – попри загрозу знеструмлень. “Нам життя не дає змоги бути шокованими. Нам треба працювати. Саме був момент, що привезли бійця з кульовим пораненням живота і хірурги його оперували під генераторами під час блекауту”, – пригадують лікарі.
Андрій готується до чергової операції для відновлення руки і вже має перелік бажань.
“Жареної картоплі на салі. А більше всього хочеться обійняти родину. Все дає сили. Насамперед те, що мене чекають вдома. Друге – те, що живий. Третє – в нас такий дружній колектив. І доктор “красавчік”, – сміється боєць.
Він мріє побачитися з родиною, хоча і не зізнався ще про своє поранення. Двоє синів та дружина чекають на нього у рідному Харкові. Андрій вірить, що його боротьба за Україну була недаремною, його діти житимуть у вільній країні.
