У Бучі росіяни розстріляли матір із дітьми, батькові відірвало ногу: що відомо про похованих біля церкви
У Бучі поруч із церквою, де у братських могилах ховали убитих російськими окупантами українців, є окрема могила. Над нею стоїть дерев’яний хрест. А на ньому написані імена сім’ї загиблих – Маргарита Чикмарьова та її сини Матвій і Клим.
Часто до цього місця поховання приходить жінка похилого віку, яка гірко плаче. Це бабуся дітей та свекруха Маргарити.
Виїхали від війни з Донецька
33-річна Маргарита та 43-річний Олександр Чикмарьові родом із Донецька. Вони виросли в одному селі на Донеччині. Саша старший за Риту на 10 років і спершу не звертав на неї уваги, вважав ще маленькою.
А вже після того, як вона закінчила інститут, вони стали зустрічатися і незабаром одружилися. У них народився перший син Матвій. Війна на Донбасі застала їх, коли Матвій був ще маленьким. Проте щойно йому треба було йти до першого класу, Маргарита й Олександр вирішили перебиратися на мирну територію.
«Вони обоє україномовні й не хотіли, щоб їхній син ішов до школи «ДНР». Переїхали до Бучі, жили в будинку разом із батьками Сашка. У них уже народився другий син – Клим.
Батько Маргарити залишився на Донеччині, мами в неї не було, вона померла, коли Рита була маленькою. Її виховували батько та бабуся. Після декрету тут вона працювала у Бучанській міській раді, потім у сільраді Гостомеля, Сашко ж працював менеджером із продажу молочних продуктів», – згадує її подруга.
Від будинку від’їхали лише 800 метрів
Війна застала їх у Бучі. Спочатку ніхто не думав, що до містечка прийдуть російські окупанти й чинитимуть такі звірства. А потім уже було пізно.
«Ми з нею весь час розмовляли по телефону. У перший день війни я зателефонувала Маргариті, вона говорила, що вони хотіли б поїхати. Потім вона писала, що це вже неможливо. 4 березня Маргарита написала, що вони з дітьми таки спробують виїхати. Я ще говорила їм, щоб вони повісили на машину білий прапор, написали «діти». У їхньої машини вікна не були тоновані, так що ворог чудово бачив, що в машині діти», – каже подруга.
5 березня о 6-й годині ранку вони виїхали і зв’язок з ними зник. Подруга каже, що набирала номер Рити, та вона не відповідала. Потім дзвонила Сашкові, Матвієві, але весь час тиша. Рідні не знали, де вони.
7 березня в одній із груп у Facebook тато Сашка написав, що зникла родина та попросив допомоги у пошуках. Відгукнувся один із волонтерів, написав, щоб із ним зв’язалися.
Він і повідомив, що автомобіль розстріляли російські окупанти. «Вони від будинку від’їхали на якихось 800 метрів. Маргарита та діти загинули на місці. А Сашко отримав сильне поранення і залишився без ноги. Він був у лікарні, зв’язався лише з кумом і сказав йому, що в нього більше немає родини. Вони обоє так любили своїх синів! Я іноді думаю, що добре, що Рита не бачила Матвія та Клима мертвими, вона б не перенесла цього», – зі сльозами розповідає подруга.
Сашко зв’язався із сусідами та попросив їх поховати дружину та дітей. Незважаючи на небезпеку, сусіди виконали його прохання, вони поховали маму із синами біля церкви.
Матвій писав програми, а Клим залицявся до дівчинки
Маргариті назавжди тепер буде 33 роки, до свого дня народження 27 березня вона не дожила три тижні. А 13 квітня молодшому Климу виповнилося б 5 років, а влітку старший Матвій відзначив би своє 10-річчя.
«Матвій був дуже обдарованим хлопчиком. Він навчався у школі з поглибленим вивченням іноземних мов. Добре знав математику, фізику, вже писав якісь комп’ютерні програми. Він був не по роках розвинений», – каже подруга Маргарити.
Друзі Клима ніяк не можуть повірити, що його немає серед них. Але тепер вони точно знають, що росіяни вбивають навіть дітей.
«Клим ходив з моїм сином у ясла, часто вони гралися разом, перед війною ми ходили в паралельні клуби на футбол – він у команду «Шахтаря», мій син – до Академії Алієва. Нехай за це прийде справедлива розплата тим, хто вчинив це вбивство, хто віддав цей наказ! Як і за всі жертви та руйнування під час цієї тупої, безжальної, нереально жорстокої та брехливої путінської війни проти України. Винен кожен, хто наказав, хто діяв і хто мовчав!» – написала мама маленького друга Клима Леся Шутко.
«Моя Анічка ходила в один садок із Климом, вони дружили. Одного разу Клим навіть зробив Ані пропозицію і приніс дитячий перстеник. Тепер я просто не знаю, що відповісти доньці, коли вона запитає про свого друга», – згадує Олеся Зінченко.
«Мій син Мирон ходив з Климом в одну групу в садку. Це дуже світла і життєрадісна дитина. Коли я дізналася про цю жахливу новину, плакала на ліжку. Підійшов син і побачив фото Клима, він запитав: «Мамо, це ж Клим! Ти чого плачеш? Його вбили росіяни?» Я не знала, як це пояснити дитині. Ми самі бігли під обстрілами. У це дуже важко повірити, особливо дітям», – каже ще одна мама Юлія.
