Для своїх дітей – я герой: Правила життя Олександра Усика
Олександр Усик – чемпіон світу у надважкій вазі за версіями WBA, IBF, WBO та IBO.
На професійному рівні Усик провів уже 21 поєдинок, не зазнавши жодної поразки. Уже в ніч з 18 на 19 травня український боксер вийде в ринг проти Тайсона Ф’юрі, щоб визначити Короля важкої ваги.
Крім своїх спортивних талантів, боксер полюбляє порозмірковувати на філософські теми – про життя, релігію, сім’ю та біль.
Правила життя Олександра Усика Я не скаржуся на життя і нікого не засуджую. Я намагаюся нікого не засуджувати за їхні дії. Я просто намагаюся жити так, як я хочу, і так, як я бачу. Я б’ю своїх опонентів із любов’ю і посмішкою. У мене немає хижої ненависті чи злоби. У мене вона спортивна. Для мене немає різниці, хто переді мною в ринзі – українець, росіянин, німець чи американець. Це бокс, а не політика. Для своїх дітей – я герой. Це максимальне визнання, яке я можу отримати. У всіх є страх. Якщо ти не боїшся – ти хворий. Є страх боягузтва, а є страх, який тебе заводить. Мене заводить. Я не суперзірка, зірки – на небі. Я звичайний хлопець, у якого, можливо, щось трохи виходить.
Я православний християнин. Краще я помру, ніж зніму хрест. Не потрібно просити у Бога легку ношу. Краще просити міцніші плечі. Політика не подобається. Тому що там мало правди, мало дій, мало роботи. Ми повинні бути творцями, повинні будувати. Повинні бути бджолами. Будемо будувати – буде все добре. Я не критикую нашу владу, тому що мені нема чого когось критикувати. Я виконую свою роботу. Мені здається, треба кожному з нас дійти до того, щоб не критикувати когось, а займатися своєю справою. Засуджувати й повчати мене може та людина, яка зі мною йшла разом на цьому шляху. Або та, яка мене виховала.
Я почував себе українцем завжди. Мені про це говорив батько: «Ти українець». У 8-му або 9 класі я співав гімн перед усіма учнями. Вчителька мені аплодувала. Діти повинні вчитися у тій країні, де їхні батьки пишуть закони. Краще мені не говорити — «неможливо». Тому що я зроблю так, що це стане можливим. Мені ніхто ніколи не пропонував змінити громадянство. Якби мені навіть запропонували – я вже українець, навіщо мені змінювати громадянство? У мене є країна, паспорт, дім, у мене все є.
Я розмовляю з болем. Знаєте, що я йому кажу? Що він слабший за мене. Я сміюся над ним всередині себе. Таке відчуття, що я трохи божевільний. У мене немає речей, які відвертають увагу, коли я веду підготовку до бою. Коли я складаю речі у валізу, там все має бути на своїх місцях. Коли йде дощ, я мию машину для себе, а не для когось. Там має бути чисто. Так я підхожу до всього, педантично. Людям не подобається, що я не відповідаю їхнім очікуванням. Не сподівайтеся на людей, треба сподіватися на Бога.
Я ставлюся до жіночого боксу без ентузіазму. Для мене жіноча стать – це квіти, які треба поливати. Вони повинні тішити око, пахнути. Я не є героєм насправді. Є багато людей, які зробили більше за мене. Лікарі рятують життя людей. Вчителі, які навчають дітей. Учені, які роблять якісь відкриття.
