Беpезень 1953 р. Кoлгоспниці тужать за пoмеpлим Стaліним. Зверніть увaгу на жiнку, яка на пеpедньому плані…

Березень 1953 року.

Колгоспниці тужать за померлим Сталіним.

Зверніть увагу на їхній одяг.

Це НЕ РОБОЧИЙ.

Це — ЄДИНИЙ одяг селянок. І на роботу, і у клуб на лекцію про те, як погано живеться пролетарям в Америці.

Виїхати із села без дозволу голови колгоспу та голови сільради не можна. Грошей за каторжну працю від темна до темна не платять — лише по кілограму зерна за відпрацьований “трудодень”.

Тому іншого одягу придбати або пошити — немає грошей.

Ці нещасні ніколи трусів не бачили. А оці “куфайки” їм безкоштовно видавали. Ув`язнені концтаборів ГУЛАГУ точнісінько такі отримували.

Зверніть увагу на жінку, яка на передньому плані. Що у неї з ротом? Їй років 40, не більше, а зубів уже немає. Мов у старезної баби. А, може, їй не 40, а лише 30 – жінки у колгоспному “раю” виглядали набагато старшими за свій реальний вік.

Це ж як потрібно було промити людям мозок, щоб вони ридали за своїм рабовласником, який тримав їх у колгоспному кріпацтві, у злиднях і морив голодом?

Комуністи любили розповідати, що в усьому винна війна, але. Західна Німеччина, перетворена стратегічною авіацією союзників на море битої цегли; пограбована до нитки нечуваними репараціями; позбавлена мільйонів робочих рук, які перебували у полоні та десятків тисяч спеціалістів з усіх галузей, які емігрували до США, Франції, Британії або були забрані до СРСР – Західна Німеччина у 1950 році вийшла на довоєнний рівень промислового виробництва.

А в СРСР оце… На фото…

Жирні, пещені, одягнені у Версаче та оброблені у спа-салонах московські пропагандисти, знову розганяючи “побєдобсіє” талдичать: “можемповторить”.

Повторити що?

P.S.

“Історія нічому не вчить, вона лише карає за незнання уроків”(с)