Бюрократія, відсутність доступної медицини і «Дії»: Європа для українців відкрилася з іншого боку

Бюрократія, відсутність доступної медицини і «Дії»: Європа для українців відкрилася з іншого боку

Дотримання законів — без винятків для когось, бюрократія і відсутність «Дії», багато парків і хороших доріг — це лише вершина того, що відкрили для себе українці в Європі.



І окрім гостинності європейців, когось здивували, як виявилося, їхні високі ціни, податки та, зокрема, помешкання, яке зняти в оренду в Європі не так вже й легко, йдеться в ТСН.

Коли мільйони українців вимушено опинилися за кордоном, у багатьох перша емоція була однаковою – безмежна вдячність.



«Я б, мабуть, так в своє помешкання чужих людей не змогла прийняти, а тут із задоволенням прийняли і так піклувалися, рідні, мабуть, так не піклуються про своїх. Це таке на все життя в мене враження», — кажуть біженці.

Берлін і Будапешт, Париж чи Амстердам – тут українці починають нове життя.



ФРАНЦІЯ

Полтавцю Євгену французька дається швидше, ніж дорослим. Його мама Вероніка — медсестра за освітою, тому  професійно порівнює медицину в Україні і Франції.

«В Україні значно краща медицина, як би там не казали, зараз трохи хриплю, трохи проблеми зі здоров’ям,але коли зіткнулась з медициною — до лікаря неможливо потрапити, черги. Стоматологи, педіатр — це все величезні черги», — каже жінка.

Натомість її підкорює, як французи дотримуються правил і не порушують законів.

Мама Марія 3-річної Ольги у французькому Метці каже, що виховання у французьких дітей  відрізняється від нашого. «Від народження в певних рамках — вони знають, що можна, що не можна, о 8 годині вони ідуть спати — все. Ми навіть раз гуляли на вулиці, і жіночка французька прибігла і каже — вже час спати. Нам соромно стало», — розповідає жінка.

«Мені подобаються їхні правила! Вечеряють разом — свої традиції, збираються сім’ями, мені подобається, це те, чого не вистачає нам — цієї об’єднаності, сімейності», — додають українці у Франції.

НІДЕРЛАНДИ

Нідерланди — країна човнів, велосипедів і картоплі по двісті гривень за кіло. Квіти нідерландці висаджують  скрізь — і з вулиці будинки часто виглядають красивіше, ніж усередині. Високі паркани тут заборонені, а подвір’я має подобатися сусідам.

Саші — сімнадцять, і окрім школи, він вже знайшов собі два підробітки — продавцем у магазині і прибиральником в готелі. Поки що його найбільше вразило — це місцева медицина. «Коли я зламав палець, мені сказали, що лікар пішов додому. Ми нічого не можемо зробити — лікар пішов додому. Прикольно, що в тебе зміна і далі все, щоб не трапилося, а ти йдеш додому», — каже юнак.

Тут це називають баланс між життям і роботою. Саша ж навіть зі зламаним пальцем продовжує їздити велосипедом, бо зручно.

Велосипедами тут їздять не лише наші герої, а власне – всі. Паркування в центрі Амстердама коштує до 4 сотень гривень за годину.

БЕРЛІН

«Ось немає такого, як у нас — втратив паспорт, зайшов наступного дня, отримав паспорт. «Дії» дуже не вистачає, показуєш в поїзді, що ти з України, проїзд безкоштовний, що це таке? Цивілізованості, в цьому плані, тут немає», — кажуть українські біженці.

Німеччина — країна-рекордсменка в питаннях бюрократії. Марина Чепурна, що втекла з Ірпеня до німецького Маннгейма, знає це добре. «Кожен божий день отримую якусь пошту, якісь газети. Ось німецька бюрократія», — каже вона.

Жінка жартує, що за два місяці в Німеччині назбирала більше паперів, аніж за 10 років в Україні. І всі їх треба зберігати у папочках.

«Інший друг німецької бюрократії — це термін. Це запис, реєстрація. Нікуди не можна потрапити без цього терміну. Тому я вважаю, що передовий український досвід у сфері надання послуг, оптимізації процесів, надання часу, він би міг заставити очільників багатьох країн нарешті відставити папірці та ручки і взяти в руки телефони», — переконана Марина.

«Вони дуже правильні, інколи навіть надто правильні, але цей добре, бо є порядок у всьому. Ти йдеш, як всі, чекаєш, як всі, ти не можеш дати хабаря. Може, деяких людей це дивує, ну, що ми приїхали, невже не можна домовитися, а не можна, не можна, може, на якомусь рівні можна, але на нормальному – ні», — кажуть українці.

Алла у Берліні вже 12 років. Тут вона здобула нову кваліфікацію, що, власне, нині у Європі пропонують зробити багатьом українським переселенкам.

«Ранком я ходила на німецькі курси, після того я ходила на прибирання. Потім я робила в німецькому салоні за 5 євро на годину, щоб я навчилася німецькою, а коли мені сказали, що будуть платити ще за годину, я подумала — так круто. Я ходила 2 рази на тиждень на роботу, 3 рази до школи, 1 раз на безплатну практику, і так тягнула, як могла, ще в мене двоє дітей і чоловік, яким теж потрібна увага», — пригадує Алла.

Навчання на подолога тривало 3,5 роки і коштувало їй 11 тисяч євро. Утім, без німецького сертифікату ніяк. Визнання дипломів із України також довгий процес. Чому так – Алла зрозуміла після навчання. «Бачила все, ми вчили серце, печінку, нирки, я ніколи не вчила медицини взагалі, тепер я знаю все, що в нашому організмі твориться. Коли я туди тільки прийшла, я думала, що тут роблю, я все знаю, а коли стикнулася, то дуже багато чого вчити треба було», — каже Алла.

Тепер у Алли свій салон, високі податки, а ще і впевненість у завтрашньому дні.

Братики Матвій із Тимофієм на галявині в центральному парку Берліна рахують кролів. Вони зі своєю мамою Інною, журналісткою ТСН, приємно вражені чистим повітрям, природою і зеленню великого міста.

«Бундестаг там, за 2 кроки Бранденбурзькі ворота. Це звичайний парк і тут кролі!  А у нас у дворі живе лисиця, прибігла, зловила пташку і побігла. На нас не дивиться, а ми на неї дивимося. Тут лисиці бігають, кролі і це вражає», — розповідає Інна.

ПОЛЬЩА

Польща очима українок — багата на парки і сквери. Зі зручним транспортом і хорошими дорогами.

Христина Петришин з Івано-Франківщини живе у Польщі 4 роки. «Можна в будь-який куточок Варшави спокійно доїхати, і це не проблема», — каже вона.

Марія Дмитрук мешкає від 2015 року в Польщі, зі Львова. «Ну, і теж я не очікувала, що Польща буде настільки відрізнятися від України по рівню комфорту. Тут можна бачити, що у всіх містах — і маленьких, і великих багато зелені, дуже багато робиться, щоб мешканцям було зручно. Зони для відпочинку для людей, посадити більше дерев, кущів і квітів, і це теж дуже підкупає і схиляє на свій бік, коли ти починаєш жити в Польщі», — каже вона.

Тут дбайливо ставляться до власної історії і змалечку виховують патріотизм, хоча інколи вдаються до вкрай консервативних кроків, як от заборони абортів.

«Тобто католицизм має великий вплив на політику і це не завжди дуже добре, тому що вона не йде крок в крок за часом, мені здається, що вони трошки відстали від сьогодення, але це також і добре, тому що у них з дитинства виховується великий патріотизм», — каже Яна Симиренко, яка живе у Польщі 9 років.

А що об’єднує великі європейські мегаполіси – це перенаселення і брак доступного орендованого житла. У Берліні квест із пошуку квартири може тривати роками, а в Парижі за кілька квадратних метрів захочуть космічні гроші, і навіть у Варшаві знайти оселю стало непросто. Наші жінки вперто долають перепони. Хтось обрав будувати життя в новій країні, хтось чекає на повернення додому. Приймати рішення стало простіше, коли дивитися на Європу зблизька і без рожевих окулярів.

Залиште свій коментар