На «Азовсталі» загинула сім’я Таранів: його вбило бомбою в госпіталі, вона загинула від боїв за три тижні

Напередодні загибелі Віталія вони зустрілися  після півторамісячної розлуки. Жінка бігла під вибухами до шпиталю, де лежав поранений чоловік. Наступного дня на шпиталь росіяни скинули бомбу, йдеться в ТСН.

На одному з фото вони міцно тримають один одного за руку. Віталій у шпиталі на «Азовсталі», в нього тяжкі поранення. З дружиною Аллою, вони не бачилися півтора місяця. І вона ризикнула вирватися до нього під обстрілами, розповідає мама. «Вони мені вислали це фото, які вони щасливі, що вони побачилися, вони дуже худі були, бо їсти вже нічого, вода технічна», — розповідає жінка.

«Він дуже часто писав, що за нею дуже скучив, і за день до його загибелі, вона змогла один кілометр пройти вночі, навіть бігти, вона писала, якесь таке покликання серця було, що вона побігла туди», — розповідає друг загиблого Олександр.

Наступного дня Віталія не стало, росіяни скинули на шпиталь бомбу. Незадовго до того боєць записував для мами та трирічного сина Данилка відео. «Я одужую, вже краще, Данічка привіт, я тебе сильно люблю», — казав тоді Віталій.

«Я пишу: «Привіт мій рідний, обнімаю, думаю про тебе, який ти мужній», але 15 квітня його вже не було, він не прочитав. 15-ого туди влучила бомба така величезна», — розповідає мама бійця Романа.

Його дружині Аллі пропонували виїхати, та вона не хотіла залишати чоловіка. А за три тижні після загибелі Віталія, рашисти вбили і її. «Я писала дівчатам, які там, щоб її підтримували, а вона написала, не пишіть нікому за мене, я дуже сильна. Вона геройка, вона неймовірна дівчина, в «Азові» таких багато, в житті таких треба пошукати», — додає жінка.

Віталію було 36 років, Аллі — 33, вони родом з Красногорівки на Донеччині. У полку «Азов» майже від початку створення. Спочатку волонтерили, а згодом отримали посади. Алла – діловод, Віталій займався фінансами. У подружжя залишився трирічний син Данилко. Забрати тіла подружжя зараз неможливо. «О, Боже, мої діти, їм зараз добре, вони в раю, вони разом. Можливо ми будемо їх просто ідентифікувати за ДНК, я не знаю», — в сльозах каже мама бійця.

Пані Ролану підтримує друг Віталія – Сашко. Вони товаришували з дитинства, щодня переписувалися і навіть влаштовували на відстані спільні сніданки. «Відеозв’язку не було. Я заварював каву, клав поруч щось смачненьке, надсилав йому фотку і на відстані ми зустрічали з ним новий ранок. Я не знаю, з якого металу вони, перебуваючи в таких умовах, вони раділи, вони мали таку мотивацію, що не передати, це і в СМС відчувалася міць», — каже Саша.

Пані Ролана молиться, щоб вдалося врятувати захисників «Азовсталі». Адже теж була у полку «Азов» — звільнилася у листопаді. Їй болить втрата кожного бійця, бо всі їй були як рідні. А сину, навіть після загибелі, мама продовжує писати.