Порозриває «Градами»: фермер з прифронтрового села не зміг вивезти тварин і був змушений їх випустити
Фермер залишив вдома все майно, яке заробив за пів століття життя.
Фермер Олександр з Донеччини був змушений покинути рідне село і переїхати до Київської області.
Історію фермера публікує «Громадське».
Олександр до останнього залишався вдома – попри відсутність електрики, води і постійні обстріли. Його ферми привертали увагу окупантів: росіяни думали, що в ангарах може бути розміщена військова техніка, а тому нещадно бомбили обійстя фермера.
«Багато є нерозірваних касет із цих «Ураганів». Вирви від бомб й артилерійських снарядів усюди, найбільша яма, що метрів 6-7 завглибшки, – у центрі села. Три дні було тиші. За ці три дні можна було з’їхати з глузду. Коли тихо, то сильно напружувало. Якщо два дні тиші, то на третій буде пекло», – згадує чоловік.
Коли в селі жити стало взагалі неможливо, Олександр вирішив вивезти тварин. Проте для цього була потрібна непідйомна для чоловіка сума — 150 тисяч гривень за 25 корів. Тому чоловік ухвалив, напевно, найскладніше у своєму житті рішення: випустив худобу просто у поле.
«Я зайшов до хліва, корови дивляться жалісно, просять пити, а в мене вже нічого їм дати. 38 дійних корів, 12 теличок, близько 70 телят, з них 20 бичків, 60 баранів, 10 свиней та пару осликів з ослятком — усю худобу мусив випустити в заміновані поля під російські авіабомби. Їх порозриває «Градами», осколково-фугасними снарядами, аби лиш не мучилися. Бо як худобі відірве ногу, ніхто не порятує від мук. Новонароджених телят шкода до сліз», — ледь не плачучи розповідає він.
Олександр допоміг виїхати своїй працівниці з доньками і декільком односельчанам, а потім поїхав сам. Залишив напризволяще усе, що нажив непосильною працею за своє життя.
«Все наживалося роками, а вивезти за два дні?! Як повантажити на причіп пів століття життя? Сироварня, пастеризатор, охолоджувачі молока — все порахувати, то на мільйони три, напевно, лишилося обладнання», — зазначає фермер.
Олександр наголошує, що не хотів жити під окупацією, але певен — одного разу обов’язково повернеться додому, у рідне село, і буде жити у вільній Україні.
